Атмосфера навколо команди та її «доля»
Цього тижня головною темою розмов — навіть на Волл-стріт — став баскетбол, особливо після історичного «камбеку» в четвертій грі за участю «Нікс». Уболівальники та легенди команди переживали цю гру з неабияким хвилюванням. У так званій «секції легенд» сиділи відомі ветерани й колишні зірки клубу — серед них Камело Ентоні, Ларрі Джонсон, Спрівелл, Маркус Кемі та Патрік Юінг. Усі вони розташувалися наприкінці майданчика, під кільцем, а заводієм юрби виступав Стефон Марбері.
Коли команда програвала близько 29 очок, Марбері впевнено запевняв, що буде повернення в грі. Спершу ніхто особливо не вірив, але різниця в рахунку поступово скорочувалася. Уболівальники-легенди почали підводитися, хвилюватися, навіть пітніти, а коли суперник із «Сан-Антоніо» пробивав штрафні, усі стояли під кільцем і поводилися, мов діти, намагаючись завадити кидкам. Зрештою команда здобула перемогу, а вболівальники висипали на майданчик — увесь «Гарден» немовби виплеснувся на паркет. Людей довелося відгороджувати канатами, а потім легенди клубу знову впустили їх назад.
Цей момент описується як суто духовний, майже містичний досвід. Інакше пояснити таке повернення складно: складалося враження, що команда йде назустріч власній долі, а ціле місто охоплене особливим піднесенням і радістю. Багато людей молилися — і перед грою, і навіть під час неї. Прикметно, що реакція гравців після перемоги була стриманою: вони були щасливі, але не надмірно екзальтовані, бо ясно усвідомлювали серйозність моменту й те, що просто рухаються до призначеного.
Окремої згадки заслуговує атмосфера самого «Медісон Сквер Гарден». Особлива заслуга в її створенні належить Джеймсу Долану, який, на думку багатьох, не отримує за це належного визнання. Саме він сформував середовище, у якому почуваються причетними і легенди старих часів — такі як Волт Фрейзер чи Ерл Монро, — і молодші покоління гравців, аж до нинішнього складу.
Шлях до Верховного суду: початок історії
Найважливіша частина розповіді стосується судової справи, що дійшла до Верховного суду США й фактично проклала дорогу сучасному професійному спортсмену — як щодо віку входження в лігу, так і щодо економічного устрою баскетболу.
Передісторія така. У 1968 році автор цих подій поїхав на Олімпійські ігри як наймолодший гравець в історії американської збірної. Там були встановлені рекорди, які протрималися 44 роки — згодом їх побив Кевін Дюрант завдяки триочковим кидкам. Наступного року спортсмен перейшов до ліги АБА, де у віці 20 років став новачком року, найціннішим гравцем ліги та найціннішим гравцем Матчу всіх зірок.
Після цього було підписано контракт із «Сіетлом». Проблема полягала в тому, що і «Сіетл», і вся НБА діяли за «правилом чотирьох років»: гравець мав або чотири роки чекати після закінчення школи, або провести чотири роки в коледжі, перш ніж потрапити до ліги. Чекати стільки часу було неможливо з особистих причин. Попри те, що сам спортсмен виріс у Детройті, його мати й родина все ще жили в Силвер-Сіті, штат Міссісіпі, збираючи бавовну за 2 долари на день. Питання стояло руба: що робити, аби допомогти власній сім'ї?
Гра «під протестом» і викидання на сніг
Підписавши контракт із «Сіетлом», гравець вийшов на майданчик. Майже одразу пролунало оголошення, що на майданчику перебуває «незаконний гравець», і його видалили. Десять ігор довелося чекати, поки вдалося отримати судову заборону (інджанкшн), яка дозволяла грати. Однак на кожній грі звучало оголошення, що матч проводиться «під протестом».
Справа поступово піднімалася по інстанціях — від окружних судів аж до Верховного суду. Перед самим розглядом у Верховному суді стався особливо принизливий епізод: гравця буквально викинули на сніг. Йому не дозволялося ні залишатися всередині арени, ні навіть перебувати на території, на якій вона стояла. Тож доводилося чекати надворі, на снігу, доки завершиться гра, після чого сідати в автобус і їхати геть.
Рішення Верховного суду
У Верховному суді ключову позицію озвучив суддя Тургуд Маршалл. Він наголосив на очевидній несправедливості: хокеїстам, тенісистам та представникам інших видів спорту дозволяють приходити молодими й реалізовувати себе. Натомість у баскетболі та американському футболі — видах, що приносять коледжам найбільші доходи, — молодим гравцям входити забороняли, бо коледжі прагнули й далі заробляти на них гроші.
Вирішальним став аргумент Маршалла: країна відправляла своїх солдатів до В'єтнаму у віці 18 років — то чому ж людина того самого віку не може заробляти собі на життя? Суд ухвалив рішення з рахунком 7 проти 2 на користь гравця. Саме це відчинило двері для всіх наступних поколінь баскетболістів.
Як це правило змінило долі гравців
Завдяки цьому рішенню — яке часто неофіційно називають «правилом Спенсера Хейвуда» — молоді гравці отримали можливість входити в лігу одразу після школи. Яскравий приклад — Леброн Джеймс. Люди іноді питають, що ж конкретно дала ця справа таким зіркам. Відповідь проста: Леброн отримує близько 50 мільйонів доларів на рік, і він заробив приблизно на 200 мільйонів доларів більше саме тому, що зміг скористатися цим судовим рішенням і прийти в лігу прямо зі школи, не марнуючи роки.
Для гравців із певного соціального середовища це означає шанс змінити економічне становище не лише власної родини, а й цілого району та громади — отримати доступ до тих можливостей, які раніше були закриті.
Вигода для самої ліги та зростання вартості франшиз
Парадоксально, але від цього рішення виграли не лише гравці, а й сама НБА разом зі своїми франшизами. Оскільки тепер не існувало «резервуару», з якого можна було б нескінченно «витягувати» гравців, а молоді таланти масово заявляли про ранній вступ до ліги завдяки цьому правилу, клуби отримали змогу розширюватися. Ліга зросла з 14 до 30 команд.
Вартість франшиз стрімко піднялася: за описом, вони злетіли приблизно з рівня 400 мільйонів доларів до близько 6 мільярдів доларів за окрему франшизу. Розширення складу ліги напряму збільшило багатство власників клубів. По суті, рішення, ініційоване бідним молодим хлопцем, обернулося колосальною вигодою для всієї індустрії. І лише тепер, через приблизно 56 років, ця історія починає отримувати належне визнання.
Порада молодим гравцям: що робити з грошима
На завершення прозвучало запитання, яке хвилює кожного гравця, що тільки-но входить у лігу: що робити з усіма цими грошима і як не «загубитися», які три перші речі варто зробити?
Відповідь зосереджена на тому, що сьогодні гравці захищені значно краще, ніж колись. Існує Асоціація гравців НБА, яка наглядає за спортсменами та контролює агентів. Раніше агенти могли безкарно «пускати на вітер» гроші гравця, а потім заявляти, що той збанкрутів. Тепер є менеджмент, спеціальні навчальні класи й програми, які гравці проходять ще до входження в лігу, щоб «стати на ноги» у фінансових питаннях. Запроваджено контроль над агентами, які розпоряджаються коштами, — за ними «стежать очі», тож вони більше не можуть безвідповідально розтринькувати чужі гроші й ламати людям життя.
Ключова фінансова настанова, якій навчають гравців, така: живи на добові («per diem») й зберігай свою зарплату. Раніше добові становили приблизно 50 доларів на день, а нині — близько 500 доларів на день. Оскільки практично все інше для гравця безкоштовне — харчування, транспорт, проживання, — цілком реально жити саме на ці добові, а основні заробітки відкладати й заощаджувати. Це і є основою фінансової стійкості сучасного спортсмена.