Ринок поступово відновлюється, проте сектор програмного забезпечення досі залишається під тиском. На теплових картах галузі переважає червоний колір, а інвестори напружено намагаються зрозуміти, чим є штучний інтелект для індустрії SaaS (software as a service) — союзником чи загрозою. Чесна відповідь полягає в тому, що він одночасно і те, й інше. Щоб зрозуміти чому, потрібно відмовитися від спрощених прогнозів про загибель програмного забезпечення й уважно придивитися до того, що насправді змінюється.
Штучний інтелект не замінює програмне забезпечення — він змінює робочі процеси
Поширене побоювання полягає в тому, що штучний інтелект витіснить програмне забезпечення як таке. Це хибне уявлення. ШІ не знищує програмне забезпечення — він трансформує робочі процеси, через які люди виконують свою роботу. Саме в цьому й полягає його руйнівна сила: він підвищує продуктивність, але водночас підриває чинні бізнес-моделі та ринки.
Ключовий наслідок цієї зміни такий: очікується, що ШІ перевизначить самі завдання, які виконують люди. А якщо змінюються завдання, то змінюється й потреба в інструментах. Компанії можуть з'ясувати, що для досягнення того самого результату їм більше не потрібно стільки програмних інструментів, скільки використовувалося раніше — людина у поєднанні зі штучним інтелектом здатна закрити більший обсяг роботи меншим набором рішень. Саме цей ефект, а не пряма заміна, формує тиск на сектор.
Хто вразливий, а хто захищений
Не всі компанії перебувають у рівному становищі перед обличчям цих змін. Одні бізнеси справді можна замінити, інші — майже неможливо.
Показовим прикладом вразливості є конструктори вебсайтів. Створення сайту — це порівняно легко відтворюваний навик, і саме тому компанії на кшталт таких розробників сильно втратили у вартості; вони й самі визнають цю вразливість. На протилежному боці спектра стоять великі платформи управління взаємовідносинами з клієнтами та сховища даних — бізнеси, які штучному інтелекту замінити надзвичайно складно. Для правильно влаштованої компанії ШІ не є екзистенційною загрозою, а навпаки — він робить і без того хороший інструмент ще кращим.
Що ж відрізняє вразливих від захищених? Вирішальним критерієм є глибина залученості компанії в кінцевий результат свого клієнта. Найбільш вразливі ті, хто не розуміє по-справжньому, чим займається його кінцевий споживач, і не вбудований у його процеси. Якщо ви — узагальнений постачальник узагальненого програмного забезпечення, який не розбирається в контексті бізнесу свого клієнта, то узагальнений штучний інтелект може вас замінити. Натомість компанії, які близько розуміють, як виглядає бізнес-процес клієнта і як саме він заробляє гроші, мають набагато міцніші позиції. У світі ШІ розуміння бізнес-процесу клієнта стає критично важливою конкурентною перевагою.
Уроки для інвесторів: кирки й лопати
З інвестиційної точки зору корисною є аналогія із золотою лихоманкою — тими, хто продавав кирки й лопати, а не шукав золото. У нинішньому циклі такими «кирками й лопатами» стали напівпровідники: подібно до того, як під час буму технологій, медіа й телекомунікацій інвестори вкладалися в інфраструктурні компанії на кшталт виробників мережевого обладнання, сьогодні саме виробники чипів є базовою інфраструктурною ставкою.
Та природним є наступне запитання: що далі після напівпровідників? Відповідь варто шукати серед програмних компаній, які вже отримали вигоду від ШІ й продовжать її отримувати. Проблема полягає в психології традиційного інвестора в програмне забезпечення. Він звик сприймати цю галузь як бізнес із низькою капіталоємністю. Але багато великих гравців уже давно й активно інвестують у штучний інтелект — просто донедавна ринок не сприймав ці витрати як проблему. Тепер масштабні плани капітальних видатків лякають інвесторів, хоча по суті це класична логіка: вкласти гроші у щось, що згодом принесе прибуток. Саме тому деякі з цих компаній варто розглядати як довгострокових переможців епохи ШІ, а не як жертв.
Дві стратегії: інфраструктура зараз, цінність для клієнта — згодом
З огляду на сказане вимальовуються дві взаємодоповнювальні інвестиційні стратегії, рознесені в часі.
У короткостроковій перспективі найцікавішою є ставка на тих, хто володіє інфраструктурою — повертаючись до аналогії з кирками й лопатами. Саме тут сьогодні зосереджений основний інтерес ринку. Цю ж логіку відображають широкі галузеві інструменти, орієнтовані на провідні програмні імена, які виглядають надійними довгостроковими активами.
Однак у довгостроковій перспективі важливішим за вибір конкретної акції чи фонду стає інше питання: наскільки міцно компанія прив'язана до бізнесу своїх кінцевих клієнтів і наскільки глибоко вона вбудована в те, як вони заробляють гроші? Тут на перший план виходить поняття коефіцієнта прив'язаності (attachment rate). Система управління продажами з високим коефіцієнтом прив'язаності надзвичайно складно відокремлюється від самого процесу продажів — CRM-рішення вростає в бізнес клієнта настільки, що замінити його майже неможливо. Тому компанії з високими коефіцієнтами прив'язаності — зокрема платформи з управління взаємовідносинами з клієнтами для малого й середнього бізнесу — представляють протилежний полюс цієї торгівлі: традиційні програмні імена, які здатні процвітати у новому світі саме завдяки міцності свого зв'язку з клієнтом.
Середній шлях: коли капітальні витрати лякають, але виправдані
Особливо показовим є випадок компаній, що займають проміжне становище — тих, хто має значні інвестиції у штучний інтелект і тому є потенційним переможцем, але чиї плани капітальних видатків наводять жах на ринок. Прикладом є великі постачальники корпоративних баз даних і хмарних рішень. Інвесторів лякає масштаб їхніх витрат, але це лякання ґрунтується на застарілому уявленні про програмне забезпечення як про бізнес без капітальних вкладень.
Насправді ж ці компанії роблять рівно те, що й має робити будь-який здоровий бізнес: вкладають гроші в те, що згодом приноситиме прибуток. Купівля акцій безпосередньо напередодні звітності завжди несе підвищений ризик, проте сам факт значних капітальних інвестицій у ШІ не повинен сприйматися як слабкість. Навпаки — це ознака компанії, яка будує своє майбутнє.
Висновок
Так званий «SaaS-апокаліпсис» виявляється не загибеллю програмного забезпечення, а його глибокою перебудовою. Штучний інтелект одночасно є і другом, і ворогом: він підносить продуктивність і посилює правильно влаштовані компанії, але водночас руйнує тих, хто залишається узагальненим і відірваним від реального бізнесу своїх клієнтів. Лінія розлому проходить не між «старим» і «новим» програмним забезпеченням, а між тими, хто глибоко розуміє цінність для кінцевого клієнта й міцно вбудований у його процеси, і тими, хто цього не робить. Для інвесторів це означає двоступеневу логіку: спершу — інфраструктура та виробники «кирок і лопат», а в довшій перспективі — компанії з високими коефіцієнтами прив'язаності, чий зв'язок із клієнтом неможливо розірвати. У світі, переформатованому штучним інтелектом, виживає не той, хто володіє найкращим кодом, а той, хто найближче стоїть до того, як його клієнт заробляє гроші.