Головна теза: справжній сигнал — це доставка, а не ціна
Центральна ідея цього аналізу полягає в тому, що ціна дорогоцінних металів є інструментом введення в оману, тоді як справжній індикатор стану системи — це фізична доставка. Ціною маніпулюють ті, хто відчайдушно намагається або покрити свої зобов'язання, або забезпечити власну фізичну доставку, або пом'якшити те, що є для них екзистенційною загрозою. Тиск на ціну — це засіб відволікання уваги тих, хто хапається за будь-яку соломинку.
Уже 18 місяців поспіль ми спостерігаємо, як на біржі поставляються мільярди й мільярди доларів металу. Постає ключове запитання: хто, заради всього святого, виставив вимогу на доставку золота на 13 мільярдів доларів лише за один місяць червня — і це ще не кінець місяця? І чому ніхто не каже, хто це зробив? Такі суми витрачаються на доставку золота щомісяця, хоча раніше ніхто такого не робив. Покупці залишаються майже невидимими для громадськості, що створює суперечність: біржі рекламують прозорість, тоді як найбільш значущі транзакції залишаються прихованими.
Чому не вимагають доставки всього одразу
Важливе для розуміння питання: чому б тим, хто стоїть за доставкою, просто не зажадати фізичної поставки всього обсягу одразу? Відповідь: якби вони так зробили, біржа була б змушена оголосити форс-мажор і фактично «вибухнула» б. Тому замість цього відбувається «смерть від тисячі паперових порізів» — поступове, але невпинне вибирання фізичного металу через постійні поставки.
Хто може відповісти, хто стоїть за поставками
На пряме запитання, хто міг би відповісти, хто саме виставив вимогу на 13 мільярдів доларів золота, звучить відповідь, що це була б біржа COMEX. Однак COMEX, найімовірніше, не публікує список клієнтів — інакше це було б відомо. Дещо можна з'ясувати, використовуючи так звані loadout-числа (показники вивезення металу) та дані тих, хто публікує статистику, але ім'я того, хто це зробив, залишається невідомим.
На запитання, чи захищена ця інформація законами про банківську таємницю (на кшталт адвокатської таємниці клієнта), чи її можна отримати через запит за свободою інформації (FOIA), відповідь однозначна: ні, цю інформацію отримати неможливо. Проте біржа публікує так звані Commitment of Traders reports (звіти про зобов'язання трейдерів), які показують позиціонування найбільших трейдерів. З них можна побачити, наприклад, що JP Morgan «зупинив» (stopped) або поставив певну кількість контрактів, а інший банк був тим, хто купував чи продавав.
Однак навіть проаналізувавши все це, неможливо дізнатися, хто був кінцевим клієнтом. Як приклад наводиться Блайт Мастерс (Blythe Masters), яка керувала металевим відділом JP Morgan: вона казала, що банк ніколи не купує для себе — завжди для клієнтів. У документах CME Group зазначено, що вони працюють із центральними банками. Тож можна з'ясувати, що операцію провів JP Morgan, але неможливо дізнатися, для кого саме він її проводив. Інституційні транзакції часто відбуваються через посередників, що робить кінцевого покупця майже неможливим для ідентифікації. Коли перетинаються центральні банки, банки злитків (bullion banks) і біржі, прозорість стає вибірковою, а не повною. Справжнє запитання не в тому, хто виконав угоду, а в тому, кому метал був потрібен настільки сильно, щоб залишитися в тіні.
Стан запасів і недостовірність даних
На запитання, чи маємо ми реальне уявлення про те, де знаходяться запаси в системі, і чи є частини системи, які стають небезпечно низькими настільки, що за продовження таких обсягів почнуться зриви поставок через банальну відсутність продукту, звучить така відповідь: подібним метрикам, які надходять від бірж, не можна довіряти.
Як приклад наводиться David Jensen, який стверджує, що вільний обіг (free float) на LBMA становить близько 140 мільйонів унцій, але він сумнівається, чи це справді вільний обіг. На його думку, реальна цифра ближча до 40 мільйонів унцій, оскільки близько 100 зі 140 мільйонів унцій належать ETF-фондам. Що ж до COMEX, то там існує близько 300–400 контрактів на кожну реальну унцію. До того ж зараз випускають контракти, за якими взагалі не дозволяють вимагати доставку.
Загальний висновок: реальні цифри значно гірші, ніж нас змушують вважати. Як приклад по сріблу: за словами таких аналітиків, як Ed Steer, більшість срібла, яке нібито доступне на COMEX, JP Morgan зарезервував для інших цілей. Точні цифри невідомі, але якщо всі одночасно зажадають доставки, лише дуже-дуже мала частина тих, хто спробує її отримати, реально отримає метал. Це працює так само, як банк чи ощадний рахунок — система не витримає одночасних вимог усіх вкладників. Найнебезпечніший дефіцит — це той, що прихований за звітами про запаси, які всі вважають точними. Якщо на кожну унцію існують сотні паперових претензій, то справжня історія — це не про постачання, а про права власності. Для тих, хто зберігає багатство, ця різниця важливіша за щоденні коливання ціни.
Кадрові призначення як сигнал зміни політики
Окремий блок присвячено тому, що зміни в політиці рідко починаються з оголошень — вони починаються зі зміни персоналу, яку більшість інвесторів не помічає. Згадується тема Джуді Шелтон (Judy Shelton): навіть якщо щось не станеться 4 липня, ця ідея залишається обґрунтованою.
Особлива увага приділяється постаті Пола Вінфрі (Paul Winfrey). Він — перший і головний політичний радник Кевіна Ворша (Kevin Warsh), нового топ-радника з ключових питань політики у ФРС. Раніше Вінфрі працював у попередній адміністрації Трампа заступником помічника з внутрішньої політики. Він — науковець фонду «Спадщина» (Heritage Foundation) і був одним із 20–30 економістів, які написали розділ у «Проєкті 2025» — звіті під назвою «Мандат на лідерство» (Mandate for Leadership).
Його розділ — розділ 24 — був присвячений Федеральній резервній системі. У ньому серйозно розглядається повернення до золотого стандарту або запровадження паралельного золотого стандарту для боротьби з інфляцією та циклами буму й спаду, які створює ФРС. Зокрема, він виділяє золото-конвертовані казначейські інструменти — тобто золоті облігації — як практичний перехідний інструмент. Це ідея Джуді Шелтон, яку напівжартома пропонується назвати «шелтонами» (Sheltons).
Особливо цікаво, що перша людина, яку наймають на цю посаду, — це той, хто писав у звіті провідних економістів про конвертовані золоті облігації. Це ще один елемент тренду, поряд із золотими монетами, що випускаються. Обговорення золото-забезпечених інструментів мігрує з маргінальних дискусій у кола, ближчі до реального впливу на політику. Час має значення, адже ідеї, які відкидають у стабільні періоди, повертаються, коли борговий тягар стає важче керованим. Заощадникам варто стежити за призначеннями та дорадчими ролями так само уважно, як за економічними звітами.
Згадується також запланована на початок серпня панель за участю Джуді Шелтон, Лейсі Ханта (Lacy Hunt) і Тома Хеніга (Tom Hoenig) — усі вони працювали у Федеральній резервній системі або розглядалися на посади там; Том Хеніг засідав у FOMC.
Прогноз ціни: де дно
На запитання, які ціни були б такими, що сам аналітик сказав би «я не думав, що дійде до такого, це просто божевілля», прозвучала відповідь: ми вже досить близько до цього рівня прямо зараз. Уся спекуляція була б вибита при ціні нижче 60 доларів за срібло, а пробиття 4000 доларів за золото — це те саме. Усі ф'ючерсні контракти й опціони закінчилися б нічого не вартими (expire worthless). Малоймовірно, що буде набагато більше слабкості, хоча ніхто не знає напевно — адже він і не думав, що падіння зайде так далеко. Висновок: зараз дуже хороша можливість купити дорогоцінні метали за вельми привабливою вартістю.
Найкращі можливості для купівлі рідко відчуваються комфортно в момент, коли вони трапляються. Серйозні корекції часто стирають спекулятивні позиції, змушують опціони знецінитися та переконують роздрібних інвесторів, що тренд закінчився. Проте саме ці умови приваблюють довгостроковий капітал, що шукає вартість, а не імпульс. Ризик для заощадника — не сама волатильність, а відмова від стратегії поблизу точок виснаження.
Золото як багатство, а не спосіб збагатитися
Ключова філософія: золото — це багатство. Його купують не для того, щоб стати багатим, а тому, що воно вже є багатством. Тому на ньому не варто зосереджуватися щодня. Саме волатильність утримує людей осторонь, хоча золото щороку марширує вгору, перевершуючи традиційні активи — настільки волатильно, що люди навіть не помічають цього зростання. Якщо зосереджуватися на ньому надто сильно й сподіватися збагатитися, то ви володієте ним з неправильних причин, і воно смикатиме за ваші емоції.
Підстава для впевненості — структурна: немає жодного способу, щоб долар повернувся до бодай подоби сили, коли борг становить 200 трильйонів, а процентні ставки не мають куди йти, окрім як вгору. До того ж населення значною мірою неосвічене — 60% країни мають рівень грамотності нижче шостого класу. Заборгованість виходить далеко за межі державного боргу: самі люди масово в боргах, а заощадження на історичних мінімумах. Це невідворотні чинники, які зрештою штовхають інфляцію вгору, долар — вниз, а золото — вгору. При цьому великі гроші перепозиціонуються, вимагаючи доставки й використовуючи слабкість ціни для накопичення — що суперечить усьому, що відчуває звичайний інвестор. Емоції визнаються реальними й важкими, але стратегія залишається тверезою.
Більшість інвесторів спостерігають за ціною золота щодня, тоді як інституції зосереджені на збереженні купівельної спроможності протягом десятиліть. Волатильність відволікає увагу від довшого тренду, рушієм якого є розширення боргу, падіння заощаджень і стійкий монетарний тиск. Парадокс у тому, що активи, які вважають нестабільними, часто перевершують інші саме в періоди структурної нестабільності.
Маніпуляція сріблом і урок історії
Наводиться особистий приклад: син, який працює в бізнесі вже 36 років, щоранку пише повідомлення, і цього ранку перше, що він сказав, було: «Досі не розумію, як срібло може бути настільки маніпульованим». Відповідь: це правда — доки не перестане бути правдою, і саме поставки роблять це зрештою неможливим, хоча ще не зараз.
Коли всі великі гроші кажуть, що візьмуть фізичні злитки, коли такі країни, як Франція, Німеччина, Нідерланди, Чеський національний банк, Польща, Угорщина, Туреччина, Австрія, Індія, кажуть «поверніть нам наше золото» з Банку Англії та Нью-Йоркського ФРС — це показує, куди все зрештою рухається. Саме поставки зруйнують систему.
На запитання, що зруйнувало стару систему й змусило Ніксона закрити золоте вікно, що зруйнувало фасад, звучить відповідь: це були країни на кшталт Франції, які сказали, що забирають своє золото. Шарль де Голль (Gaul) зажадав доставки — пригнав військові кораблі до гавані Нью-Йорка з доларовими купюрами, маючи на це повне право, і сказав: «Дайте мені золото». Що зруйнувало схему Берні Мейдоффа? Доставка. Що зруйнує нинішню систему? Доставка. Ринки можуть придушувати цінові сигнали роками, але не можуть нескінченно виробляти фізичний метал. Критичний тренд — не котирувана ціна срібла, а зростаюча перевага на користь реальної доставки серед інституцій і суверенних суб'єктів. Історія неодноразово показує, що системи, засновані на довірі, руйнуються, коли учасники вимагають розрахунку, а не обіцянок. Варто звертати увагу, коли нації репатріюють золото, адже дії розкривають пріоритети чесніше за публічні заяви.
Дилема Тріффіна та хибний вимірювальний еталон
Згадується дилема Тріффіна (Triffin's dilemma): інші країни продаватимуть власну валюту на відкритому ринку, щоб купити долари — щоб купувати нафту й вести бізнес. Через це долар зростає відносно інших валют, які продають заради купівлі долара. Але це поганий вимірювальний еталон. Виміряний же проти золота — єдиного нейтрального барометра, яким усе вимірюється, — долар виглядає інакше. Сильніший долар може маскувати слабкість, якщо сам вимірювальний еталон є хибним.
Стейблкоїни, Genius Act і подвійний попит на золото
Висувається важлива теза, що навіть за наявності великої конкуренції між валютними блоками вигоду в довгостроковій перспективі має отримати золото. Аргумент такий: інші країни намагаються звільнитися від оков долара й купують золото, щоб збудувати нову систему. Водночас США наступного покоління можуть створювати додатковий попит на золото через стейблкоїни. Тож хто бенефіціар цієї конкуренції? У довгостроковій перспективі — золото.
Механізм пояснюється детально. Це частина центральної тези. Будь-який рух грошей, починаючи з наступного січня, відбуватиметься на стейблкоїнах на блокчейні, а відсоток за цими інструментами не передається власнику (interest isn't transferable). Беручи цей відсоток і купуючи на нього золото, можна знецінити долар, зробити борг легшим для погашення, а також зробити продукцію виробництва легшою для збуту — тобто повернути виробництво в країну.
Це знову повертає до теорії Джуді Шелтон. Якщо вона має рацію і довгий кінець ринку облігацій (long end of the bond market), який ФРС не може контролювати, забезпечать золотом, то виникає інструмент із нульовими початковими витратами на запозичення: ти винен золото в майбутньому, і до моменту погашення облігацій золото вже масово подорожчало — навіть без жодної офіційної ревальвації з боку ФРС.
Виникає сценарій, у якому обидва конкуруючі монетарні блоки одночасно створюють попит на золото. Поки інвестори сперечаються про валюти, інституції можуть позиціонуватися навколо активу, що лежить в основі всієї системи. Якщо майбутня фінансова інфраструктура спрямовуватиме капітал до золота опосередковано, сьогоднішні припущення про попит можуть виявитися застарілими.
Ревальвація золота: «accounting gimmick» і думка Рікардса
Окремо обговорюється можлива ревальвація золота. Уряд міг би зробити це одним помахом руки: Казначейство просто каже голові ФРС, «ось чим є золото» — це бухгалтерський трюк (accounting gimmick). Можливо, переоцінка за ринком (mark to market) — це те, що варто зробити негайно. Але дозволити золоту рухатися вгору було б по суті органічним, хоча й синтетичним явищем, оскільки весь попит на короткий кінець кривої через Genius Act є синтетичним, а переведення цього відсотка в золото приносить вигоду.
При цьому особиста позиція аналітика чітка: він не належить до табору тих, хто вважає, що золото переоцінять 4 липня. Він вважає, що золото піде значно вище й що варто застосувати mark to market. Водночас згадується Джеймс Рікардс (James Rickards), якого він називає набагато розумнішим за себе: Рікардс казав, що золото можуть переоцінити аж до 24 000 доларів. Ці математичні вправи з різними цифрами вже неодноразово бачили.
Гіпотеза «проксі»: Tether як прихований покупець
Висувається теза, яку сам автор називає тим, що пролягає між теорією змови та реальністю. Йдеться про те, що Бо Хайнс (Bo Hines) тепер залучений, і ставиться питання: чи був натяк (wink wink, nod nod) у бік Tether — мовляв, вас більше не розслідуватимуть, а натомість ось що ви зробите: ви тихо продаватимете Казначейству США те золото, яке продовжуєте купувати на отримані відсотки.
Так виникає проксі-банк, або проксі-інституція — фінтех-компанія, що діє від імені уряду США, аби тримати ім'я держави подалі від відкритого ринку золота, купуючи золото від імені уряду. Зазначається, що ця сторона купувала більше золота три роки поспіль, ніж будь-хто у світі, за винятком Банку Польщі. Чи могло б таке бути? Цілком можливо. Висновок: усе не лежить просто перед очима — введення в оману є частиною гри.
Найважливіші ринкові зрушення часто спершу з'являються як неймовірні теорії, перш ніж стати прийнятою політикою. Майбутнє накопичення золота може відбуватися через опосередковані канали, а не через очевидні закупівлі центральних банків. Незалежно від того, розгорнуться чи ні конкретні сценарії, ширший патерн вартий уваги: уряди часто використовують посередників, коли стратегічні цілі вимагають дискретності. Інвестори, які зосереджені лише на офіційних розкриттях, можуть пропустити, куди насправді рухається капітал.
